Слово «лазня» пов'язане з дієсловом «лазити». Схожі слова є в інших слов'янських мовах: біл. лазня, пол. łaznia, чеськ. lázeň, луж. łaznja (всі означають «лазня»), а також рос. лазня(«драбинка», «сходня»). Ці слова виводяться з прасл. *laz(ь)nь, *lazьnja < *laziti. Існує дві версії походження такої назви. Згідно з першою, первісно лазні влаштовувалися у хатинках з дуже низьким входом, через який не проходили, а пролазили. Цікаво, що для слова «лазня» в українській засвідчене інше значення: «низька хатина з маленьким входом, куди можна тільки пролізти». За другою версією, назва «лазня» пов'язана з тим, що у лазні залазять на полок, який може бути розташований досить високо. Пов'язання слов'янського «лазня» з лат. lavare («мити») і хеттськ. lahuuai- («лити») непереконливі

Слово «баня», яке іноді уживається щодо руської лазні, також праслов'янського походження. Схожі слова існують в інших слов'янських мовах, правда, здебільшого з дещо іншими значеннями: рос. і болг. баня і давньорус. баня («лазня»), ниж.-луж. banja («ванна»), болг. бани («курорт з цілющими водами»), словен. bánja («ванна»), стцерк.-слов. баніа («лазня», «місце для миття»). Вихідним є прасл. *banja, запозичене слов'янами з народної латини. У Стародавньому Римі словом baneum (класичне написання balneum) звалися місця для купання, ванни і терми. Від нього також походять фр. bain, італ. bagno, ісп. baño. Самі римляни запозичили його у греків: дав.-гр. βαλανεῖον означає «лазня», «купальня» (походження його не ясне)

Деякі припускають що слово «баня» (як архітектурний термін), а з ним і «банька», «банка» можуть бути пов'язані з прасл. *banja через низку семантичних зсувів: «місце для миття» > «ємність для миття» > «ємність», «посудина» > «схожий елемент будови». Але ця думка поділяється не всіма мовознавцями

Історія

Стародавній Єгипет

Історія лазні сягає своїм корінням прадавніх часів. Перші відомості про лазні з'являються у часи Стародавнього Єгипту.

Єгипетські жерці мали скрізь комфортно влаштовані і доступні кожному лазні й обмивалися чотири рази на добу: двічі вдень і двічі вночі. Неабияка прихильність до лазневої справи, масажу та обмеженість в їжі допомагали єгиптянам зберігати стрункість фігури і успішно боротися з процесом старіння. А єгипетські лікарі того часу вважалися найкращими у світі і загадкове мистецтво лікування різних хвороб не уявляли без ритуального використовування води і лазень.

Стародавній Рим

Особливу популярність мала процедура відвідування лазень у римлян. Тут існував цілий культ лазневої справи. Навіть при зустрічі стародавні мешканці Риму замість вітання питали один в одного: «Як потієш?». А на одній із старовинних будівель зберігся напис: «Лазня, любов і радість — до старості ми разом», який дійшов аж до наших часів. Лазня для римлян служила цілим ритуальним приміщенням, була невід'ємною частиною їх житла. Адже там вони не тільки милися, але і проводили бесіди, читали вірші, малювали, співали, влаштовували пишні трапези.

Були в лазні і кімнати для масажу, майданчики для спортивних вправ та змагань і навіть бібліотеки. Римляни-багатії відвідували терми двічі на день.

У Стародавній Греції лазні з'явились спочатку у спартанців і виконували роль оздоровниць.

Різновиди

За конструкціями лазні-парні поділяють на три основних типи в залежності від температури і вологості повітря в парильному відділенні:

1. лазні сухо-повітряні (міська громадська лазня-кам'янка, російська, фінська сауна) з температурою повітря від 60° до 120° C і вологістю повітря від 5 % до 25 %;
2. лазні сирі (парна, російська, фінська, східна), температура в які коливається від 50° до 70° C, а вологість від 80 % до 100 %;
3. водяники, або японські лазні.

Римські терми

Найдавніші лазні — римські терми (лат. thermae, від грец. θερμη — «тепло»). Вони складалися з декількох відділень: для роздягання і відпочинку після лазні, відділення з басейном для першого обмивання, потім приміщення для миття теплою і гарячою водою. Після нього — для сухої парної і вологої лазні. Відділення з басейном з холодною водою мало назву фригідарій. Обігрів парильних відділень вироблявся печами, що опалювалися нафтою.

Римсько-ірландські лазні

Римсько-ірландські лазні набули поширення в різних країнах світу. Вони є суто повітряними при помірній температурі 50—60° C. Гаряче повітря проходить під підлогою і по стінах у спеціальних трубах. Процес відвідування лазні відбувається в наступному порядку: підготовче приміщення, приміщення першого розігріву, парильне відділення, у якому через дірчасту підлогу подається гаряче повітря. Тому, переходячи з одного приміщення в інше, відбувається активне потовітділення. Від римської така лазня відрізняється наявністю спеціальної труби для виходу відпрацьованого повітря, що робить атмосферу парної лазні здоровою.

Руська лазня

На Русі лазні відомі з давніх часів. У статуті Великого князя Володимира (966 р.) лазні числилися як «заклади для нездатних». По всій Русі, у селах і містах на берегах річок, озер і струмків будували парні лазні. Руська парна лазня являла собою дерев'яну хату, у якій розташовані два приміщення: роздягальне і парильне відділення. У парильні розміщалася кам'янка — піч з каменями.

Руська лазня має два різновиди: з топкою «по-чорному» і «по-білому». Грубка «по-чорному» найдревніша, але вона збереглася до наших днів у деяких областях, наприклад у Сибіру. Грубки палять без димаря, дим виходить через відчинене вікно парильні. Коли кам'янка добре розігріта, кочегарити припиняють, лазню провітрюють, стіни окатують водою, потім закривають вікна і двері і подають воду в кам'янку для утворення пари. Така лазня має особливий дух за рахунок дії диму на дерев'яні конструкції зрубу.

Лазня з топкою «по-білому» поширена на території України, Білорусі та Росії. У ній дим з кам'янки виходить через трубу, завдяки чому атмосфера в парильні не забруднюється, провітрювання парильні й обмивання стін не потрібно. Така лазня більш гігієнічна і сучасна.

У Росії є ще один різновид, що зустрічається в степових і безлісних районах, де не можна побудувати дерев'яне приміщення. У руській печі після випічки хліба вигрібають золу, настилають дошки і забираються всередину, куди заздалегідь поміщені цебро з водою і віник. При зволоженні гарячих стінок печі водою утвориться пара.

У парній лазні у повітрі підтримують високий вміст пари і тому температура на рівні голови в такій лазні не перевищує 60—65 °С.

Гуцульська лазня

Свої особливості має традиційна лазня гуцулів. Специфіка їх стилю життя та ведення господарства, життя у горах серед хвойних лісів, де холодний сезон триваліший, ніж на інших українських землях, відповідно призвело до специфіки їх догляду за здоров'ям. Однією з таких оригінальних справ була гуцульська лазня. Гуцули взимку, рубаючи дерева високо в горах для підтримки чистоти тіла розтоплювали вогнище («ватру») в своїх колибах і влаштовували так звану гуцульську лазню, ця процедура дозволяла краще очиститися від бруду, ніж традиційні обливання водою, також гуцулами було помічено очищуючий та тонізуючий ефект такого виду лазні.

Контраст температур у гуцульській лазні чудово впливає на потовиділення та еластичність шкіри: розм'якшення епідермісу та зняття ороговілого шару, покращення дихання шкіри. Споживання під час процедури великої кількості води призводить до очищення пор шкіри, активізує роботу потових залоз та виводить токсини, шлаки і підшкірний жир, а також покращує роботу кровоносної системи. Контраст температур підвищує загальний тонус організму.

Кельтська лазня

Цілющий ефект трав'яних настоїв та настоянок був відомий, коли Європа перебувало під владою кельтських племен. Саме тих племен, воїни яких тримали в страху всю тодішню Європу, проти яких вів безперервні війни Юлій Цезар. Під час лікування поранених воїнів кельтські друїди-жерці помітили, що теплі просякнуті настоями тканини краще загоювали рани. Тому з часом з'явився звичай після купелі лежати загорнувшись у травяну верету, зволожену трав'яними настоями, що мало лікувати хвороби конкретної людини.

Дакійська лазня

Даки, що протягом тривалого часу жили у Карпатах, у своїх купелях використовували різні природні камені. Природна енергія каменю усуває напругу і стрес, послаблює і нейтралізує негативну енергію, перерозподіляє її з областей, де вона знаходиться в надлишку, в ті області, де її недостатньо. Як джерела тепла і холоду в цьому виді лазень використовуються певні камені Карпатських гір.

Мінеральна лазня

Купання в чанах з мінеральною водою було відоме в Європі із давніх давен, особливо в гірських регіонах Альп, Карпат, Піреней. Користь від таких ванн не підлягала сумніву, адже окрім простого чищення організму, мінеральна вода ще й чудово впливає на загальний тонус, потовиділення, розм'якшення епідермісу, покращення дихання шкіри та насичення через відкриті пори необхідними мінералами, а також покращує роботу кровоносної системи. Температура у чані підтримується на рівні до 40 °C (для витривалих клієнтів можна й до 45 °C). Сидять люди у мінеральних лазнях так, щоб серце було над водою.

Фінська лазня

Сауна

Сауна (у перекладі з фінської означає «лазня»). Тому, правильно говорити або «фінська лазня», або «сауна» (і, аж ніяк, не «фінська сауна»).

Прародителькою російської і фінської лазень є та сама хата, що нагрівається «по-чорному» (без димаря).

Як користуватись

Спочатку слід прийняти душ (без мила), щоб увійти в парильню мокрим. Сядьте і дайте теплу прогріти тіло, щоб відкрилися пори шкіри. Після нетривалого перебування в сауні потрібно прийняти душ удруге, цього разу з більш прохолодною водою. Після чого можна зайти в сауну знову.

При неправильному користуванні сауною (висока температура і низька вологість повітря) можна пересушити верхні дихальні шляхи (сухість у горлі), шкіру і слизові оболонки. Якщо не зволожувати повітря, поливаючи каміння водою, то сухе повітря, що має менші теплопровідність і теплоємність, дозволить підняти температуру в сауні до 100—120 °С. Але практика сухого повітря є хибною і до сауни має опосередковане відношення. Облаштування фінської та руської лазень нічим не відрізняється і поняття «сухого пару» по відношенню до лазні не існує.

Прохолодний басейн або душ після парильні сприяє відновленню температури тіла, перешкоджаючи його перегріванню, та загартовує організм.

Усі процедури в сауні бажано, щоб не перевищували трьох годин.

Японська лазня (офуро)

У Японії великою популярністю користуються водяні лазні. Ванна такої лазні влаштована в дерев'яній бочці, що заповнюється гарячою водою з температурою близько 45° C. Приймають ванну занурюючись у неї по груди, надягши на голову шапочку, змочену в холодній воді. Японці відвідують таку лазню 2-3 рази на тиждень.

Іншим видом японської лазні є тирсова суха лазня. У кедрову тирсу додають лікарські трави, потім суміш нагрівається до 60 °C. Тирса всмоктує піт, одночасно виділяючи ароматичні і цілющі речовини.

Турецька лазня (хамам)

Турецька лазня не є суто турецьким винаходом. Турки перейняли звичай будівництва і використовування гарячих лазень у арабів. Останні, у свою чергу, запозичили їх з побуту народів Римської імперії. Дещо пізніше, в Константинополі, ця лазня була перетворена в «хамам» (що в перекладі означає «розповсюджуючий тепло») — турецьку лазню.

Лежаки, підлога і стіни з мармуру в них підігріваються гарячим повітрям і поливаються водою для утворення пари. Поєднання масажу і релаксантної властивості мармуру дає приголомшливий лікувальний ефект. В умовах спекотного клімату країн Сходу регулярні відвідини турецької лазні були профілактикою багатьох хвороб: застудних, серцево-судинних, хвороб опорно-рухового апарату та ін. Турецька лазня в поєднанні з масажем є ще й ефективним засобом в боротьбі з целюлітом.

Існує повір'я, що хамам виліковує від безплідності — жар хамама підвищує плодючість. За стародавніх часів існував звичай омивати незаміжніх дівчат в басейні, щоб ті швидше вийшли заміж.

Процес миття

Спочатку людина відмокає в парній на дуже гарячому камені. Його називають чебек-таши («камінь для живота»). Лежачи на животі, людина прогрівається і розпарюється. Банщики час від часу поливають зверху водою. Очищення тіла в хамамі відбувається за допомогою вологої пари.

Потім настає час пілінгу. Спеціальною жорсткою мочалкою шкіру очищають від шару, що ороговів.

Наступний етап — мильний масаж. З мішка, схожого на наволочку, на людину виливають спеціальну мильну піну. Рецепт виготовлення цієї піни тримається в секреті і передається з вуст у вуста. Мильний масаж розпарює м'язи та розрівнює шкіру. Гаряча пара відкриває пори і шкіра починає самоочищуватися.

Потім невеликий відпочинок. Змивши піну, банщик веде людину в кімнату, де пригощає чаєм.

Закінчується процедура інтенсивним масажем з ароматичними маслами.

Весь процес триває дві години.

Інші лазні

Можна попаритися в мішку з березовим листям або квітковим сіном.

Існує піщана лазня. Розігрітий на сонці пісок добре вбирає в себе піт заритої в піщану масу людини. Такі лазні лікують артрити, ревматизм, нефрити і деякі гінекологічні захворювання. Після чого дуже корисно окунутися в море.

Авіценна рекомендував піщані лазні з кавуном. Кавун — сечогінний фрукт, і весь піт хворого всмоктує в себе пісок. У такий спосіб лікували захворювання нирок.

Корисність

Прогрівання в лазні призводить до благотворної зміни функціонального стану органів і систем організму, посиленню обміну речовин, сприяє розвитку захисних і компенсаторних механізмів. Пояснюється це благотворним впливом тепла й виділення поту на серцево-судинну, дихальну, терморегуляційну й ендокринну системи. Лазня заспокоює нервову систему, привносить бадьорість, підвищує розумові здібності.